День Соборності-2012: влада і громада

30 грудня 2011 року Президент Янукович скасував обидва попередні свята – День Соборності та День Свободи і Указом офіційно встановив нове свято – День Соборності та Свободи України.
Громадськість одразу ж «вичислила» мотив цього переформатування – скасування Дня Свободи (відзначався 22 листопада) як пам’яті про Помаранчеву революцію.
Отож країна спостерігала – як відзначать цей день влада і опозиція?
Влада: офіціоз та «тепла» розмова
За традицією, влада неухильно виконала усі церемоніальні дії, яких вимагало це свято. Президент з Прем’єром у супроводі свого почту поклали квіти та вінки до пам’ятників Михайлові Грушевському і Тарасові Шевченку. Правда, при цьому у якийсь момент чи то керівники стали спинами до Шевченка, чи то сам Кобзар «став» боком до них, але чільна світлина, розміщена на сайті Президента, промовисто засвідчила символічну ситуацію – духовно-поетичний Символ України та два «символи» нинішньої влади відвернулися один від одного.
Проте, за звичаєм, В. Янукович «не парився» ні від цієї «накладки», ні від інших невідповідностей. Зокрема, його зовсім не хвилювала прірва між правильними словами, написаними президентськими спічрайтерами у текстах Звернення Президента і його виступу на урочистому засіданні та реальним станом справ у державі.
У тексті Звернення Президента Януковича з нагоди Дня Соборності та Свободи було сказано: «Сьогодні, в день Соборності та Свободи України, я звертаюся до вас з почуттям великої віри в те, що ми разом – влада і громада – зможемо зміцнити єдність нашого народу».
Про яку громаду говорив Президент? Про ту, яка підтримує його й досі? Але соціологічні заміри свідчать, що Президент В. Янукович через два роки володарювання втрачає підтримку громадян ще більшими темпами, ніж свого часу Президент В. Ющенко, про що сказав керівник соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко.
Ще більше кричущих невідповідностей містилося у виступі Президента В. Януковича на урочистому засіданні у Національному палаці Україна, де святкового вечора зібралася, головним чином, лояльна до влади громада.
Палац було прикрашено національною символікою, у виступі було чимало проукраїнських слів та закликів, але скільки декоративності та декларативності, а скільки правдивої українськості було у цьому зібранні, легко оцінить будь-який об’єктивно мислячий читач.
Незворушно поставши за трибуною, на тлі національного прапору та Тризубу, глава держави прорік: «Сьогодні ми відзначаємо День Соборності та Свободи України. Це невід’ємні цінності, які з часів Київської Русі складали основу української національної ідеї. Від віри у силу свободи і соборності бере витоки мрія Великого Кобзаря про «свою правду, і силу, і волю» в майбутній українській державі».
Що ж, слова правильні. Але ж віковічна мрія українців, висловлена Тарасом, починалася з правди, своєї правди – а вже потім – із сили. А нинішня влада, вочевидь, зробила ставку на силу, не надто турбуючись ні про правду, ні про справжню волю народу.
Коли В. Янукович сказав: «Була на то, напевно, воля Божа, що сьогодні в наших руках – доля цієї мрії, вибореної завдяки зусиллям усіх поколінь українців» – то, напевно, навіть не подумав, наскільки двозначно і загрозливо насправді звучать ці слова.
Не знаю, як Бог, але ось політика розпорядилася жорстко: численні покоління українців виборювали свою соборну державу, але за іронією історії дійсно – саме в руках нинішньої владної команди – на певний період опинилася доля і Української мрії, і Української держави, і самих українців, яких сьогодні гнуть додолу, скубуть і женуть у задуманий ними «рай», схожий для простого люду та українських патріотів, скоріше, на гетто.
Коли В. Янукович гордовито наголосив: «І саме від нас великою мірою залежить, яку висоту підкорить Україна в двадцять першому столітті…», то мільйони українців гірко посміхнулися. Бо уже сьогодні видніються обриси цієї «висоти» – мільярди у кишені можновладців і копійки – трудовим українцям.
Адже у якій мало-мальськи розвиненій країні Європи, Америки чи Азії з Африкою середній клас належить до малозабезпечених? А в Україні її теперішній Президент пишається тим, що у 2012 році надасть грошову допомогу ось таким поважним у всьому світі категоріям працівників, яких за роки Незалежності вітчизняні владоможці усіх режимів довели до зубожіння і «опустили» у розряд малозабезпечених: «Адресні доплати отримають цього року вчителі, лікарі, працівники культури, пенсіонери, малозахищені люди».
Наші американські, німецькі, австралійські, аргентинські читачі-українці, які читають газету, зокрема, в Інтернеті, можуть повною мірою оцінити українські соціально-економічні «висоти», подивившись, як живуть у країнах їхнього проживання педагоги, медики, працівники соціально-культурної сфери, інші категорії інтелігенції і службовців та порівнявши їхнє пристойне економічне забезпечення з тими крихтами, які влада України кидає зі свого жирного столу нашим бюджетникам.
Коли В. Янукович зажадав «правдивого погляду на виклики, які стоять перед державою і народом» і сам словами спічрайтерів, які вставили у його текст критерії правильного розвитку України, відповів: «Правда полягає в тому, що вільна і соборна Україна може відбутися лише як демократична європейська, економічно і гуманітарно розвинена спільнота, де кожен громадянин почуває себе вільно і захищено» – то тим відібрав хліб у своїх найзапекліших критиків.
Адже не тільки опозиція, але і практично уся Європа критикує нинішню владу та особисто – Президента Януковича – за авторитарні тенденції в Україні, за згортання демократії, за політично вмотивовані судові процеси – тобто, за все те, що навіть у тексті В. Януковича прописане як бар’єри на шляху до вільної та соборної України.
У виступі прозвучало: «Захист прав людини – це також невід’ємна складова демократичної, європейської країни. Ми суттєво посилимо моніторинг і контроль за розслідуванням кожного викритого випадку порушення прав та свобод людини.
І на особливому контролі – забезпечення свободи слова».
Почувши ці слова, журналісти у прес-центрі палацу, куди транслювався виступ, перезирнулися і на їхніх обличчях з’явилися криві іронічні посмішки.
Перше, що тут же пошепки почало передаватися із уст в уста – чи стосуються дані слова, для прикладу, Юлії Тимошенко? Це порушення прав, чи ні? Хто його моніторить?
Очевидно, передчуваючи таку реакцію, В. Янукович не залишив жодних сумнівів у цьому питанні: «Україна стала заручницею кабальних газових угод, підписаних у 2009 році, за рахунок яких країна має величезні, мільярдні збитки… Без перебільшення скажу, що ці угоди, ці борги склали реальну загрозу національній безпеці України. І ті, хто незалежно від посад, підштовхував Україну до прірви, мають нести відповідальність перед українським народом».
Правда, спічрайтери вклали у текст ще одну двозначну фразу, яка стосується далеко не тільки тих помаранчевих діячів, що нині у в’язницях: «Саме рівність усіх перед законом, невідворотність покарання за його порушення є ознакою правової держави». Адже опозиція постійно твердить, що настане час також і «біло-блакитним» відповідати за порушення закону, і це буде невідворотним.
Проте і тут В. Янукович не «парився» і зовсім не думав у цей момент про можливу пророковану опонентами долю своїх соратників та свою власну. Він просто забивав останні цвяхи у сподівання тих, хто ще мав краплину надії на можливе звільнення Юлії Тимошенко.
Почувши наостанок, що «невід’ємне право кожного українця – це право на добробут», позбавлені добробуту мовчки перезирнулися, а ті, хто їх цього добробуту активно позбавляв та позбавляє – схвально зааплодували. Серед них і три попередні Президенти – Кравчук, Кучма та Ющенко, місця яких були неподалік від Януковича, але все одно не поряд з ним – після Азарова та Клюєва. Очевидно, щоб знали свій шесток, не переоцінювали власну роль у державі. Хоча потім у Януковича з попередниками, як засвідчила його прес-служба, відбулася тепла і невимушена розмова.
Завершуючи виступ, Президент В. Янукович проголосив: «Я вірю в соборну справедливу і незалежну Україну, в якій свобода людини, її громадянські права є найвищою цінністю!».
Практично ці ж слова довелося мені почути і на Софійському майдані, де мітингувала опозиція. Але вона вкладала у ці слова зовсім інший, протилежний, антивладний зміст.
Опозиція: гарячі слова на холодному повітрі
Мітинг опозиції на честь Дня Соборності і Свободи анонсувався вже досить давно. І саме з цим мітингом були пов’язані надії тих, хто очікує об’єднання різних опозиційних партій. Впродовж останніх тижнів було сказано чимало слів про необхідність цього об’єднання, проявилися і різні підходи до принципів, на яких би кожен лідер погодився об’єднуватися, обговорювали і можливість укладання та підписання відповідної Угоди.
І ось цей день настав. 22 січня зранку молодь на мосту Патона утворювала ланцюг символічного єднання двох берегів Дніпра, а тим часом людські струмочки перетворювалися у потоки і зливалися у велике людське «озеро» на Софійському майдані, де цього дня у 1919 році було проголошено Злуку УНР та ЗУНР, а роком раніше – 22 січня 1918 р. – відсвятковано прийняття IV Універсалу, яким проголошувалася повна незалежність УНР.
Поки люди збиралися, їх налаштовували гарними співами, а власне урочиста частина почалася з молитов, які проголосили представники різних християнських церков. Судячи з шанобливих жестів, важливою фігурою серед них був ієрарх УПЦ КП – Митрополит Львівський і Сокальський Дмитро.
Біля сцени півколом збиралися політики – і задумливі, і веселі.
Після духовних провідників настала черга лідерів політичних. І першого на сцену запросили Олександра Турчинова, який зараз, на час перебування пані Юлії у колонії, фактично керує партією «Батьківщина».
Форсованим голосом, майже на грані крику, О. Турчинов зачитав присутнім Звернення Юлії Тимошенко з Качанівської колонії. Ось його основні положення і оцінки, прямо протилежні до тих, що прозвучали з вуст В. Януковича у Палаці «Україна»: «Рідний український народе! Я вітаю вас, вільних людей вільної і великої країни. Всіх тих, хто не здався, не опустив рук, не встав на коліна. Всіх, хто продовжує нашу святу і праведну боротьбу за Вільну, Незалежну, Соборну, Демократичну Україну!
Сьогодні, через 93 роки, в Україні, на жаль, знову часи – тривожні і неспокійні. Внутрішній ворог значно більш небезпечний, ніж зовнішній. Бо не іноземні зайди, а своя українська влада нищить Україну, знущається над людьми, плюндрує наші цінності, топчеться по наших ідеалах.
До влади в країні прийшла мафія. Але не просто мафія, не просто бандити. Це мафія, яка ненавидить все українське, боїться і не розуміє його. Це ті бандити, які поставили собі за мету ліквідувати незалежну Українську державу.
Але саме ми не дамо їм цього зробити».
Хто такі «ми», пані Юлія не уточнила, а зробила це поняття максимально невизначеним, адресувавши його широкому колу людей. З точки зору політичної психології – це правильно, оскільки кожен може подумати, що це стосується його. А щоб ніхто не сумнівався, Юлія Тимошенко у політичну арифметику вставила символічне поняття «тисяча осіб»: «Приберіть з історії Англії тисячу осіб – і немає Англії, приберіть з історії Німеччини тисячу осіб – і немає Німеччини. Приберіть зі сьогоднішньої історії вас, тих, хто не став на коліна та продовжує боротьбу – і немає вільної та незалежної України».
При цих словах присутні політики перезирнулися. Не було сумніву, що вони усі, без винятку, вважають себе учасниками тієї «золотої тисячі», без якої не буде вільної та незалежної України. Хоча, якби кожен з них чесно висловився щодо інших, як це вони роблять неофіційно і у кулуарах, то боюсь, що кількість претендентів на тисячу значно б поріділа.
Але пані Юлія точно грала на струнах амбіцій і навіть марнославства декого з присутніх: «Саме ви покликані долею стати форпостом захисту української незалежності, саме ви повинні пробудити націю до боротьби і повернути їй гідність та честь, саме ви зобов’язані підняти країну з колін».
Припускаючи, очевидно, що не всі опозиціонери з інстинкту самозбереження готові стати «форпостом», пані Юлія підбадьорила їх: «Сьогодні багатьом здається, ця влада сильна та незламна. Що здолати їх не вдасться, а кидатися під танк із прапором – справа невдячна. Але це не так. У них дійсно є міліція, ОМОНи, Беркути і Грифони. У них є служба безпеки, прокуратура, податкова. Є продажні суди. Є куплені депутати і залякані чиновники. У них є телебачення і газети, є підприємства і фабрики. Є тюрми і грати. Але знаєте, чого у них немає? У них немає підтримки людей, у них немає правди, у них немає відчуття праведності. У них немає честі, гідності та моралі.
Бо такі цінності не продаються і не купуються. Їх неможливо приватизувати чи захопити рейдерською атакою. Їх не можна вилучити та привласнити через Печерський суд. А без них, без таких якостей і цінностей, всі капітали перетворюються на сміття, на мотлох. І залишається тільки СТРАХ – холодний і несамовитий страх перед невідворотною відповідальністю за власні злочини.
Вони – бояться. Бояться мене і вас. Бояться всіх вільних людей. Бояться правди, бояться свободи, бояться самої України.
Цей страх тотальний і неподоланий. Вони погано сплять вночі, бо відчувають невідворотність покарання. Вони на рівні інстинктів відчувають, що їм чужа наша країна, чужий наш народ. Вони знають, що країна Ярослава Мудрого, Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького ніколи не стане країною Януковича.
Вони правильно бояться і правильно відчувають…».
Неозброєним оком видно, що самооцінка влади, її дій, здобутків та планів ні у чому не збігається з тією нищівною оцінкою, яку дала цій владі ув’язнена, але не зломлена Юлія Тимошенко.
Якщо В. Янукович та М. Азаров говорять, що їхня влада перебуває на початку реформ та великих майбутніх звершень, то їхня головна політична опонентка дає абсолютно протилежну оцінку: «Наша, українська диктатура вже зараз перебуває в агонії. Рано чи пізно вона впаде. Але справа в тому, що кожен зайвий день і кожна зайва хвилина перебування цієї орди при владі несуть такі збитки і таку шкоду Україні, що розплачуватися за їхнє правління нам потім доведеться роками».
Якщо В. Янукович та М. Азаров говорять, що вони впевнено дивляться у майбутнє і не бояться жодних перешкод, то Ю. Тимошенко заявляє – насправді вони бояться: «А знаєте, чого вони бояться найбільше? Вони бояться нашої єдності.
І саме тому, в цей святий для України день, в день соборності нашої держави, я закликаю і благаю вас про соборність та єдність сил демократичної опозиції. «Одна команда – одна перемога!» – це єдине гасло, яке сьогодні має бути на озброєнні опозиції. Бо тільки в єдності ми незламні, тільки в єдності ми їх переможемо, тільки в єдності ми збережемо незалежну Українську державу.
Кожна диктатура рано чи пізно безславно закінчує життя самогубством. Така природа всіх диктатур. І саме тому ми зобов’язані максимально скоротити їхній термін перебування при владі. Ми не можемо допустити, щоб у домовину політичного забуття вони забрали зі собою нашу рідну Україну.
Доля знову дає нам шанс. Шанс побудувати гідну країну. І ми повинні, нарешті, зрозуміти:
– що на цих виборах ми змагаємося за країну, а не за власні партії;
– що мова йде не про склад парламенту наступного скликання, а про майбутнє країни на десятки років вперед;
– що головне – не провести кілька десятків своїх соратників до Верховної Ради, а вивести країну з темряви».
Цю тему підхопив і письменник-»холодноярець» Василь Шкляр, заявивши, що опозиційні сили по окремості безсилі. Він зі сцени запитав присутніх політиків: «Чи зможе, наприклад, партія Батьківщина» самотужки виграти вибори до Верховної Ради? Ні, не зможе. Вона навіть не може визволити свого лідера з в’язниці, скоріше, це Юлія Тимошенко поможе своїй партії, врятує її. Чи зможе «Фронт змін» виграти сам вибори? Якщо піде на них сам, то не буде ні Фронту, ні змін! Абсолютно не важливими є амбіції політиків. Важливим є їхня здатність до об’єднання та управління».
Тема єдності і необхідності виграти спільними зусиллями наступні парламентські вибори домінувала у всіх наступних виступах – О. Тягнибока, В. Кличка та інших.
До речі, поки глава «Нашої України» – Віктор Ющенко – мав «теплу і невимушену» розмову з Віктором Януковичем на фуршеті у палаці «Україна», його партійці біля Софії протестували проти режиму В. Януковича. Лідер партії до них приєднатися не побажав.
Але заклики закликами, проте постає питання – яким чином об’єднаються сили опозиції? І саме політико-правовим засобом об’єднання різних загонів опозиції бачиться та Угода, яку опозиціонери довго складали та узгоджували і оголосили на мітингу.
Окреме питання – хто і як з опозиціонерів підтримав Угоду, хто і як її підписав. Про це – згодом, можливо, у наступному числі газети, коли ситуація остаточно проясниться.
Поки що ж вважаю за необхідне ознайомити читачів з повним текстом цієї Угоди. Читайте і на майбутнє слідкуйте – хто і у якому обсязі з лідерів опозиційних сил буде надалі дотримуватися положень цієї Угоди, а хто, можливо, і відійде від неї.

«Ми, представники українських опозиційних демократичних політичних партій:
враховуючи увесь досвід українського державотворення та усвідомлюючи високу відповідальність перед українським народом,
відстоюючи необхідність повернення країни на демократичний шлях розвитку та забезпечення умов для добробуту і можливостей для самореалізації кожної людини,
наголошуючи на потребі повноцінного забезпечення європейських стандартів свобод і прав громадян та вимагаючи припинити політичні репресії і звільнити лідерів опозиційних партій – Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та інших політичних в’язнів,
захищаючи конституційне право громадян України на формування органів влади, отже – на вільні і чесні вибори,
у День Соборності України проголошуємо наступне:
Повноцінна реалізація політичних та соціальних прав громадян України неможлива без усунення правлячого режиму Януковича. Вибори до Верховної Ради України у жовтні 2012 року дають нам реальну можливість зробити це конституційним шляхом.
Задля повалення антинародного режиму та відновлення справжнього народовладдя – уповноважені представники політичних партій, що входять до Комітету опору диктатурі, пріоритетним завданням на 2012 рік визначають утворення більшості у Верховній Раді України, яка буде спроможна зупинити узурпацію влади, забезпечити захист прав та свобод громадян, відновити європейську інтеграцію, наблизити життя українців до європейських політичних і соціальних стандартів.
З цією метою опозиційні політичні партії виступають як Об’єднана опозиція та здійснюють спільні дії на загальнонаціональному та місцевому рівнях:
– узгоджують спільні політичні принципи та підходи, з якими виступають на парламентських виборах 2012 року;
– здійснюють скоординовані дії, спрямовані на забезпечення підготовки і проведення чесних виборів народних депутатів України, встановлення їх правдивих результатів, недопущення фальсифікації голосування і спотворення волевиявлення громадян. Йдеться, зокрема, і про погодження кандидатур членів окружних і дільничних виборчих комісій, спостерігачів та забезпечення їхньої ефективної роботи;
– формують єдиний список кандидатів у народні депутати України, які балотуватимуться у мажоритарних округах, за принципом – один округ – один кандидат від Об’єднаної опозиції. Визнають базовими вимогами до кандидатів порядність, принциповість, фаховість, громадський авторитет та бездоганну репутацію;
– після перемоги на виборах у 2012 році Об’єднана опозиція утворює парламентську більшість та розпочинає процес формування нової української влади.
Лідери політичних партій – учасниць угоди зобов’язуються забезпечити її безумовне виконання.
Ми наголошуємо, що єдиним опонентом для Об’єднаної опозиції є чинний режим і ті політичні сили, які його уособлюють. Тому ми відмовляємось від публічної взаємної критики та декларуємо принцип взаємоповаги і взаємного непоборювання між усіма опозиційними політичними силами.
З метою консолідації демократичних сил і уникнення розпорошення голосів виборців, закликаємо всіх, хто здатний протистояти режимові Януковича, підтримати нашу ініціативу та діяти спільно.
Тільки разом ми зможемо досягти спільної мети – побудувати справедливу та заможну країну!
Слава Соборній Демократичній Україні!»
Закінчу цей репортаж словами зі Звернення Юлії Тимошенко: «В ці хвилини я перебуваю у в’язниці, куди «поселив» мене Янукович. Я хочу, щоб ви знали, що я пройду через будь-які випробування, через будь-які тортури чи знущання. Я не здамся і не зламаюся. Але я хочу знати, що на волі ви також пройдете через всі випробування і об’єднаєтесь заради нашої спільної перемоги. Годі об’єднуватися перед розстрілом, давайте єднатися перед звершеннями».
Звершенням опозиції може бути тільки спільна перемога на виборах-2012.
День Соборності і Свободи відзначили і влада, і громада – кожен по-своєму. Проте, остаточною перемогою цих ідеалів стане той час, коли у серці кожного громадянина України Соборність її буде беззаперечною цінністю, а Свобода – станом душі і розуму. Бо тільки вільні, патріотично налаштовані українці зможуть побудувати ту вільну незалежну Соборну Україну, про яку так багато говорилося цими днями у невільній, несоборній, розділеній і розвареній країні, яка є реальністю. У цій реальності ми живемо, хоча мріємо про іншу. Але мріяти мало, треба її розбудовувати. Кожному на своєму місці і своїми засобами.