Василь Гаврилюк: «Події у Львові показали, що Україні потрібна Третя сила»
Кореспондент: Василю Васильовичу, вся Україна ось уже тиждень обговорює події у Львові на 9 травня. Чи маєте Ви бажання щось сказати з цього приводу?
В.Гаврилюк: Так, маю величезне бажання висловитися з приводу цих драматичних подій
Кор.: А чому тоді відразу після подій не відреагували?
В.Г.: Я спеціально чекав, коли остаточно вималюється картина подій, коли висловляться їх учасники, коли загальна картина більш-менш проясниться. Адже у тому разі, коли ти не був безпосереднім учасником подій, не треба поспішати, бо можна помилитися, спираючись на якусь неперевірену, однобоку інформацію.
Кор.: А тепер для Вас загальна картина того, що трапилося у Львові, ясна?
В.Г.: Думаю, що вже можу висловити свою думку на основі того, що вже відомо, хоча припускаю, що з часом може випливти щось нове.
Кор.: Отже, поставлю Вам три короткі класичні питання: Що відбулося? Хто винен? Що робити?
В.Г.: Відповідаю по порядку. Відбулася, на мій погляд, спеціально спланована провокація, яка мала на меті зіткнути лобами дві крайні радикальні сили – ліві та праві.
Кор.: А хіба День Перемоги не можна було відсвяткувати більш мирно?
В.Г.: Можна було б. Якби цього хотіли обидві сторони. Але ж неозброєним оком видно – вони хотіли зовсім іншого. І реалізували свої плани.
Кор.: То власне винні ультраліві та ультраправі, як їх називають цими днями у коментарях?
В.Г.: Безпосередньо так. Але бачиться, що за їх спинами стояла інша схема – влада і опозиція, які через свої радикальні загони і зіткнулися.
Кор.: А хіба влада і опозиція мають бути завжди непримиренні?
В.Г.: Взагалі-то це зовсім не обов’язково. Але тут є така особливість. Ви не помічали, що за яке б питання не взялися одночасно влада і опозиція, вони, як правило, рано чи пізно стануть конфліктувати. Причому гостро, агресивно і у підсумку заганяють проблему у глухий кут.
Кор.: Значить, Ви вважаєте винними владу і опозицію одночасно, у рівній мірі? Але ж офіційно влада у особі Президента не підтримала те, що відбулося, Президент не підписав перед 9 травня закон України про вивішування червоного прапору поряд з державним. А інші опозиційні сили – наприклад. БЮТ – не брали участі у цих подіях. То хіба можна звинувачувати усю владу і усю опозицію?
В.Г.: Опозиція є сьогодні різною. Але ж ВО «Свобода» чітко відносить себе до опозиції, весь час заявляє, що має прийти на зміну цій владі. Тому схема її дій в гострій ситуації показує, як буде діяти ця політична партія, коли б вони прийшла до влади. Уявимо собі на хвилинку, що Тягнибок уже Президент, і вся міліція, інші силові структури підкоряється через Уряд йому. Що відбулося б на 9 травня по всій країні при Президентові Тягнибоку? Масове зривання прапорів і георгіївських стрічок з ветеранів? Образливі слова їм в обличчя? Заборона відзначати День Перемоги? Чи ще щось, більш гостре? Тобто усе те, що ми побачили Львові 9 травня цього року. Питання - Україні треба така однобічна влада?
Кор.: Так свободівці говорять, що вони протистояли проросійським силам.
В.Г.: Судячи з усього, були там і проросійські елементи і антиукраїнські. Але підкреслю: свободівці та інші радикали масово ображали саме ветеранів. Нехай би і воювали проти молодиків, які там були і скандували «Хохлы – параша, победа будет наша!». Ветерани цього ж не скандували. А їх тим не менше грубо ображали.
Кор.: Свободівці говорять, що 9 травня не їх свято, а це свято окупантів. Що скажете?
В.Г.: Може це і не їх свято, але на сьогодні це офіційне свято держави Україна, як і ряду інших держав колишнього СРСР, це свято мільйонів ветеранів війни, їх дітей та онуків. І це свято усього українського народу, його більшості. Для мене також це є свято пам’яті і вдячності ветеранам за їх подвиг врятування України від фашистського поневолення.
Кор.: А у чому вина влади?
В.Г.: У тому, що влада знала, що провокації готуються і не попередила їх. А могла б. Ви уявляєте могутність силових структур? Хіба СБУ не знала і деталях планів обох сторін? Хіба міліція не знала, як саме будуть розгортатися події? Якщо не знали, то це свідчить про їх непрофесіоналізм, тому цього я не допускаю. А якщо знали і допустили це, то, значить, така була їм команда, може й неофіційна. А команду дає влада.
Кор.: А для чого це владі?
В.Г.: Влада убивала декількох «зайців» одночасно. По-перше, показала націоналістів як небезпечну силу і цим прагнула кинути тінь на весь національно-демократичний табір – дивіться, мовляв, які вони небезпечні та агресивні. По-друге, починає псувати політичний авторитет Тягнибока – дивіться, мовляв, хіба такого Президента ви хочете? По-третє, виставила себе як солідну врівноважену силу, якій не притаманні крайнощі – порівняйте, мовляв, хіба Янукович такий агресивний? По-четверте, відволікла народ від гострих проблем країни. Дивіться, соціально-економічне положення в країні все важче, а що обговорюють усі ЗМІ, телеканали? Бійку у Львові. Так що владі усе це вигідно. Питання - Україні треба така однобічна влада?
Кор.: Але ж влада у особі губернатора М. Цимбалюка начебто визнала свою провину тим, що Цимбалюк подав у відставку?
В.Г.: Цимбалюк тут ні при чому. Провокація готувалася силами, вищими від нього. Він вчинив благородно, подавши у відставку, але на місці Президента я його відставку не прийняв би. Прийняття його відставки – це означатиме, що шукають крайніх.
Кор.: То що ж робити?
В.Г.: Формувати, зміцнювати, об’єднувати усіх політиків Третьої сили. Саме події у Львові показали – Україні потрібна Третя сила як сила здорового компромісу, сила золотої середини, сила, яка не йде лоб в лоб, а уміє розрулювати проблеми без агресії, протистоянь і крові.
Кор.: То Україні потрібна партія «Третя сила»?
В.Г.: І партія «Третя сила» також, бо саме вона найбільш чітко формулює ідеологію Третьої сили. Але мова йде про широкий фронт політичних сил, які фактично стоять на позиціях Третьої сили, проте не завжди це усвідомлюють, або не завжди це визнають публічно.
Кор.: А чому не признаються, що вони належать до Третьої сили?
В.Г.: Можливо, хочуть здаватися більш самостійними, може їх амбіції не дозволяють їм визнати, що інші, а саме партія «Третя сила», більш чітко сформулювали ідеологію того, за що ті партії фактично борються.
Кор.: А Ви можете назвати партії Третьої сили?
В.Г.: Можу. Але і усі можуть їх визначити через головне – через схильність до здорового політичного компромісу у ім’я народу України, у ім’я порозуміння, враховування усіх точок зору, прагнення до золотої середини, через відкидання радикалізму і крайнощів позиції. Це окрім нашої партії ще політичні сили Яценюка, Тигіпка, Литвина, Кличка, Гриценка, деяких інших політиків здорового глузду. На позиціях Третьої сили періодично бувають і інші політики. Навіть і влада чи опозиція, але ситуативно. Ось Янукович, коли не підписав небезпечний закон про червоний прапор, також у тій ситуації фактично став на позиції Третьої сили. Ющенко-президент не раз ставав на цю позицію, Тимошенко та інші – коли уникали загострень, йшли на компроміс. Дехто періодично стає на позиції Третьої сили, а потім відходить від них. А ось наша партія «Третя сила» завжди і принципово стоїть на цих позиціях.
Кор.: Отже Ваш висновок?
В.Г.: Мій висновок чіткий – Україні потрібна Третя сила і події у Львові це повністю підтвердили. Впевнений, що народ України буде все більше у цьому переконуватися.
В.Г.: Я спеціально чекав, коли остаточно вималюється картина подій, коли висловляться їх учасники, коли загальна картина більш-менш проясниться. Адже у тому разі, коли ти не був безпосереднім учасником подій, не треба поспішати, бо можна помилитися, спираючись на якусь неперевірену, однобоку інформацію.
Кор.: А тепер для Вас загальна картина того, що трапилося у Львові, ясна?
В.Г.: Думаю, що вже можу висловити свою думку на основі того, що вже відомо, хоча припускаю, що з часом може випливти щось нове.
Кор.: Отже, поставлю Вам три короткі класичні питання: Що відбулося? Хто винен? Що робити?
В.Г.: Відповідаю по порядку. Відбулася, на мій погляд, спеціально спланована провокація, яка мала на меті зіткнути лобами дві крайні радикальні сили – ліві та праві.
Кор.: А хіба День Перемоги не можна було відсвяткувати більш мирно?
В.Г.: Можна було б. Якби цього хотіли обидві сторони. Але ж неозброєним оком видно – вони хотіли зовсім іншого. І реалізували свої плани.
Кор.: То власне винні ультраліві та ультраправі, як їх називають цими днями у коментарях?
В.Г.: Безпосередньо так. Але бачиться, що за їх спинами стояла інша схема – влада і опозиція, які через свої радикальні загони і зіткнулися.
Кор.: А хіба влада і опозиція мають бути завжди непримиренні?
В.Г.: Взагалі-то це зовсім не обов’язково. Але тут є така особливість. Ви не помічали, що за яке б питання не взялися одночасно влада і опозиція, вони, як правило, рано чи пізно стануть конфліктувати. Причому гостро, агресивно і у підсумку заганяють проблему у глухий кут.
Кор.: Значить, Ви вважаєте винними владу і опозицію одночасно, у рівній мірі? Але ж офіційно влада у особі Президента не підтримала те, що відбулося, Президент не підписав перед 9 травня закон України про вивішування червоного прапору поряд з державним. А інші опозиційні сили – наприклад. БЮТ – не брали участі у цих подіях. То хіба можна звинувачувати усю владу і усю опозицію?
В.Г.: Опозиція є сьогодні різною. Але ж ВО «Свобода» чітко відносить себе до опозиції, весь час заявляє, що має прийти на зміну цій владі. Тому схема її дій в гострій ситуації показує, як буде діяти ця політична партія, коли б вони прийшла до влади. Уявимо собі на хвилинку, що Тягнибок уже Президент, і вся міліція, інші силові структури підкоряється через Уряд йому. Що відбулося б на 9 травня по всій країні при Президентові Тягнибоку? Масове зривання прапорів і георгіївських стрічок з ветеранів? Образливі слова їм в обличчя? Заборона відзначати День Перемоги? Чи ще щось, більш гостре? Тобто усе те, що ми побачили Львові 9 травня цього року. Питання - Україні треба така однобічна влада?
Кор.: Так свободівці говорять, що вони протистояли проросійським силам.
В.Г.: Судячи з усього, були там і проросійські елементи і антиукраїнські. Але підкреслю: свободівці та інші радикали масово ображали саме ветеранів. Нехай би і воювали проти молодиків, які там були і скандували «Хохлы – параша, победа будет наша!». Ветерани цього ж не скандували. А їх тим не менше грубо ображали.
Кор.: Свободівці говорять, що 9 травня не їх свято, а це свято окупантів. Що скажете?
В.Г.: Може це і не їх свято, але на сьогодні це офіційне свято держави Україна, як і ряду інших держав колишнього СРСР, це свято мільйонів ветеранів війни, їх дітей та онуків. І це свято усього українського народу, його більшості. Для мене також це є свято пам’яті і вдячності ветеранам за їх подвиг врятування України від фашистського поневолення.
Кор.: А у чому вина влади?
В.Г.: У тому, що влада знала, що провокації готуються і не попередила їх. А могла б. Ви уявляєте могутність силових структур? Хіба СБУ не знала і деталях планів обох сторін? Хіба міліція не знала, як саме будуть розгортатися події? Якщо не знали, то це свідчить про їх непрофесіоналізм, тому цього я не допускаю. А якщо знали і допустили це, то, значить, така була їм команда, може й неофіційна. А команду дає влада.
Кор.: А для чого це владі?
В.Г.: Влада убивала декількох «зайців» одночасно. По-перше, показала націоналістів як небезпечну силу і цим прагнула кинути тінь на весь національно-демократичний табір – дивіться, мовляв, які вони небезпечні та агресивні. По-друге, починає псувати політичний авторитет Тягнибока – дивіться, мовляв, хіба такого Президента ви хочете? По-третє, виставила себе як солідну врівноважену силу, якій не притаманні крайнощі – порівняйте, мовляв, хіба Янукович такий агресивний? По-четверте, відволікла народ від гострих проблем країни. Дивіться, соціально-економічне положення в країні все важче, а що обговорюють усі ЗМІ, телеканали? Бійку у Львові. Так що владі усе це вигідно. Питання - Україні треба така однобічна влада?
Кор.: Але ж влада у особі губернатора М. Цимбалюка начебто визнала свою провину тим, що Цимбалюк подав у відставку?
В.Г.: Цимбалюк тут ні при чому. Провокація готувалася силами, вищими від нього. Він вчинив благородно, подавши у відставку, але на місці Президента я його відставку не прийняв би. Прийняття його відставки – це означатиме, що шукають крайніх.
Кор.: То що ж робити?
В.Г.: Формувати, зміцнювати, об’єднувати усіх політиків Третьої сили. Саме події у Львові показали – Україні потрібна Третя сила як сила здорового компромісу, сила золотої середини, сила, яка не йде лоб в лоб, а уміє розрулювати проблеми без агресії, протистоянь і крові.
Кор.: То Україні потрібна партія «Третя сила»?
В.Г.: І партія «Третя сила» також, бо саме вона найбільш чітко формулює ідеологію Третьої сили. Але мова йде про широкий фронт політичних сил, які фактично стоять на позиціях Третьої сили, проте не завжди це усвідомлюють, або не завжди це визнають публічно.
Кор.: А чому не признаються, що вони належать до Третьої сили?
В.Г.: Можливо, хочуть здаватися більш самостійними, може їх амбіції не дозволяють їм визнати, що інші, а саме партія «Третя сила», більш чітко сформулювали ідеологію того, за що ті партії фактично борються.
Кор.: А Ви можете назвати партії Третьої сили?
В.Г.: Можу. Але і усі можуть їх визначити через головне – через схильність до здорового політичного компромісу у ім’я народу України, у ім’я порозуміння, враховування усіх точок зору, прагнення до золотої середини, через відкидання радикалізму і крайнощів позиції. Це окрім нашої партії ще політичні сили Яценюка, Тигіпка, Литвина, Кличка, Гриценка, деяких інших політиків здорового глузду. На позиціях Третьої сили періодично бувають і інші політики. Навіть і влада чи опозиція, але ситуативно. Ось Янукович, коли не підписав небезпечний закон про червоний прапор, також у тій ситуації фактично став на позиції Третьої сили. Ющенко-президент не раз ставав на цю позицію, Тимошенко та інші – коли уникали загострень, йшли на компроміс. Дехто періодично стає на позиції Третьої сили, а потім відходить від них. А ось наша партія «Третя сила» завжди і принципово стоїть на цих позиціях.
Кор.: Отже Ваш висновок?
В.Г.: Мій висновок чіткий – Україні потрібна Третя сила і події у Львові це повністю підтвердили. Впевнений, що народ України буде все більше у цьому переконуватися.
